Нова українська література досить багата на відомих авторів та їх твори. Однак молодь продовжує купувати книги зарубіжних письменників, вважаючи їх цікавішим та більш захоплюючими. Чи то карколомні сюжети ваблять хлопців та дівчат, чи неординарні герої змушують задуматись, та їм молодь все ж віддає перевагу над вітчизняними творами.

  На сьогодні Україна славиться такими авторами для молодого покоління,як Ірен Роздобудько, Дара Корній, Василь Шкляр, Люко Дашвар та іншими.

   Кожна книгарня пропонує безліч захоплюючих книг,але перед тим як порадити щось продавець просить читача висловити свої побажання щодо літератури.Зазвичай коломияни хочуть чогось гострого,але водночас гарного і з хорошим кінцем. Тоді продавець розводить руками: “Хіба іноземні,такого українського нема”.

  

  Чи то героїчне минуле і непевне сьогодення наклали слід в творчість вітчизняних авторів,але важко знайти українську книгу,яка б догоджала вибагливим читачам.

   Вони ж самі вирішили помислити над актуальністю української книги:

    Катерина стверджує: “Наші книги ані трохи не гірші за інші, просто вони достатньо не розпіарені”

   Тож що ж відлякує чи приваблює читачів від шедеврів української літератури,ми дізнались у пересічних молодих людей.

   “Зарубіжні новинки надходять в продаж набагато частіше, полиці книгарень буквально заповнені їх примірниками. Ціни на книги зараз кусаються”

   “Книги можна скачати собі на комп’ютер планшет чи телефон”

- Вибір українських книжок менший

 -  Менше авторів

Любов каже : “Класика зазвичай включена шкільної програмою, сучасна література мала на вибір.”

   Рідко автори видають серії книг, що не скажеш про зарубіжні. Очевидно і обкладинка, її дизайн, робота дизайнера на вищому рівні.

Такі пункти зовсім не на користь вітчизняній літературі.

А нам залишається лише обирати для себе щось дійсно вартісне, цікаве і по кишені.

  

  

Говорять, що люди змінюються, стають іншими, думають по-іншому чи живуть в інший спосіб. Однак, в певний момент їх попередні звички дають про себе знати і змін як не було.

То можливо, люди не змінюються, а пристосовується.

Відкладають на другий план свої колишні почуття і пробують імплантувати в голову інше мислення. Часом, такі операції проходять успішно і суспільство гуде : “Виправився.. Змінилась…” А іноді бажання бути своїм у певній компанії не перемагає і людина залишається такою, якою була. Кардинально, докорінно і назавжди змінитися нереально, хіба повністю змінити умови життя, людей, з якими спілкуємося, ліквідувати проблеми. Маленькі, однак важливі перетворення в собі робити навіть корисно, однак, варто пам’ятати, у стресових ситуаціях людина вчинить так, як її навчили колись, незважаючи на те, пробувала вона змінювати щось в собі чи пі.

Зрозуміло, виникає питання як виховували особистість. Ця тема неодноразово підіймалась і кожен з батьків,  а суспільство й поготів, сам вирішує, що прищепити маленькій людині.

Зійдемось на тому, що кожен сам коваль своєї долі і вирішує варто намагатись в ній щось змінювати чи ні, але мусить пам’ятати забуті якості обов’язково проявляться, а набуті можуть і не згодитись

У Коломиї продовжує діяти Школа громадянської журналістики при антикафе “Ґенеза”. Сьогодні лекцію тут провів український журналіст і письменник Отар Довженко.

Темою лекції була “Громадські медіа і медіа для громади” Наведемо цитати Отара з різних тем :

                        Медіа

“Проблема - залежність медіа від грошей”

“Незамінних медіа не буває”

“Медіа конкурують за довіру аудиторії”

“Довіра головний капітал ЗМІ”

“Треба оцінювати інформацію на предмет важливості для ЗМІ”

                   Джерела, аудиторія

“Важлива репутація джерел”

“Люди чекають ексклюзивного і адаптованого”

“Краще мати малу аудиторію, але до якої донесеш інформацію”

                Цензура, сучасний стан речей

“Наша відсталість в головах”

“У нас все державне проти громадського”

“Особиста цензура сильніша за державну”

“Журналіст повинен змиритися, що у нього будуть вороги”

Живи!

Щодня життя й життєві труднощі поглинають нас. Ми скаржимось на погану погоду, жахливе самопочуття, настрій, роботу без відпусток, безсоння, сварки з рідними, зневіру, високі ціни, молоко, що збігло. Якщо брати до уваги це все, можна зійти з розуму або, як мінімум, впасти в глибоку депресію. І лише кожному з нас вибирати зважати на труднощі чи ні.

   Підняти голову вверх і сказати собі : “ Агов, там, всередині, я ж найсильніший в світі. На зло ворогам я зможу!” І усміхнутись світу на всі 32.

   Щодня ми наділені незліченними багатствами. Перше й найголовніше - ми живемо. Замисліться над цим! Наші ноги м’яко торкаються землі, ми можемо бігати й стрибати, а Земля все одно повертає нас до себе.

   По-друге, саме для кожного з нас світить сонце і падають зливи з грозами. Не думайте, що це відбувається для когось іншого, ні, це саме для тебе.

  По-третє, по-п’яте й по-двадцяте, Земля робить для нас безліч див, якими вам потрібно лише насолоджуватись. Навіть землетруси і вулкани, що не руйнують нас болить нас стійкішими й сильнішими до бід і нещасть.

  Ми можемо робити все, що заманеться. Це, ніби в комп’ютерній грі, спробувати зайти на іншу територію, перескочити бар’єр, здобути більше балів і сили. В цьому житті нам відкриті всі шляхи. І всі вони - безцінний досвід для нас.

   А ще, життя повне протиріч. Здавалось, як казала Леся Українка, треба “крізь сльози сміятись”, а водночас не можна ховати своє справжнє обличчя за маскою гарного настрою. Треба завжди допомагати тим, хто поряд, але й не дозволяти користуватись собою.

Найголовніше у всьому житті - жити, жити кожним днем і кожною хвилиною, бо нам не так багато відміряно, аби марнувати дорогоцінний час.

І знаєте що? Краще, аби після кожного прожитого дня у вас було безсоння і вас розривало від спогадів та відчуттів, аніж ви мирно засинали з думками про наступний день.

ЯК Я РІК ПРОЖИЛА БЕЗ СОЛОДКОГО!

Зранку 4 роки тому я прокинулась від того, що мене страшенно свербіла рука. На тильній стороні долоні з’явилась маленька висипка. Спочатку я не звертала на це уваги, потім побачила, що тіло вкрилось рожевими плямами.

Після огляду лікаря, стало зрозуміло, що це алергія і в кінцевому результаті я 5 днів пролежала під капельницею.

Очевидно, що найближчий час я мала провести без алергенів, тобто без солодкого.

Спочатку я мусила відмовитись від улюблених цукерків і шоколаду. Я завжди любила солодке, тому це було дуже важко.

Також певний час мені не можна було червоних овочів і фруктів. Мусила не їсти і червоних яблук, помідори, буряка. Це означало, що навіть борщ їсти не могла. І найгірше з цієї всієї ситуації я тепер не можу їсти цитрусові та мед. Чай з лимоном тепер став лише картинкою з реклами.

І якщо спочатку я уявити не могла своє життя без солодкого, то згодом я про це й не замислювалась. А ще, ледь не забула, цукор - теж алерген - я перестала вживати.

Це не стосується солодкого, але мусила перестати їсти жирну та смажену їжу.

Щодо переваг таких обмежень : я ніколи особливо не слідкувала за своєю вагою, тому точно сказати схудла чи набрала вагу за цей період я не можу.

Обмежене вживання солодкого, безумовно, позначається на стані зубів, стає менше зубного нальоту.

Звичайно, нестачу вітаміну C в цитрусових, я заміняла іншими фруктами. Чай стає набувати зовсім нового смаку без цукру. Людина починає вигадувати й згадувати нові страви з продуктів, які їй можна їсти. Підсумовуючи плюси - цей рік у своєму житті я провела з користю.

Щодо негативної сторони : як я казала, багато вітамінів не надходить до організму. Дуже важко було зрозуміти, що у холодильнику є багато смачної їжі, а ти її їсти не будеш. Та й на людях приходиться перебирати їжею, бо і те не можна й на інше алергія.

Підсумовуючи мінуси : важко психологічно.

Десь через півроку вирішила спробувати трохи білого шоколаду, але одразу з’явились висипання на шкірі.

Не знаю скільки б я так ще протрималась, але мені вистачило практично року таких обмежень.

Якось потрохи стала вживати їжу, яку  мені раніше не можна було. Спочатку чай з ложечкою цукру здавався пересолодженим і цукерки теж були дуже незвичними. 

Таким чином, я десь за місяць почала цілком повноцінно харчуватись. Єдине, чого повинна дотримуватись завжди - не вживати цитрусових і меду взагалі. Однак, якщо колись не могла без них жити, то тепер спокійно обходжусь.

Насправді, цей досвід був дуже цінним в моєму житті. Я навіть не проти його повторити. Напевне, найбільший висновок який я зробила після цього - людина може багато від чого відмовитись і жити повноцінно. І нехай не кажуть, що сигарети чи алкоголь настільки узалежнюють людину, що вона не може себе стримувати. Адже солодке для мене теж було наркотиком. Головне - по-справжньому поставити собі ціль і потрохи до неї.