Підняти вітрила! Прямо по курсу доросле життя!

 Кожна дитина мріє стати дорослою. Її бажання починаються словами “ а я коли виросту…”. Можливо,приклад батьків надихає дитину, вона бачить безліч можливостей, які доступні лише дорослим. Проте, коли приходить розуміння складності і жорстокості світу, дитина хоче залишатись дитиною. Час спинити неможливо, але можна в будь-якому віці почуватися комфортно.

   Однак дитина стає дорослою не одразу. Перехідною стадією між дитинством і дорослим життям є підлітковий період. Для молодої людини це ніби можливість яскравіше проявити себе, заявити про себе всім, адже ти - ПІДЛІТОК. Натомість для батьків - досить складний період, коли варто задуматись, чи розуміють вони свою дитину, варто пропустити щось крізь пальці і згадати себе у віці власної доньки чи сина. А водночас, це час щоб, як дітям, так і батькам, пишатися новим досвідом, іноді не зовсім приємним, але новим, незнаним досі, досвідом.

       Для початку трохи історії : підлітки не завжди були підлітками. Колись ніхто не задумувався назвати їх окремою групою чи хоча б віковою категорією. Тому молодь Америки продовжувала навчатися у середніх школах, а згодом працювати на рівні з дорослими. Однак, перше покоління так званих тінейджерів поступово формувало власну культуру і нарешті дійшло до своєї мети.

   Доктор Леслі Гогман, оглядач одного американського журналу, колись порадив батькам “робити своїм дітям щеплення від вірусу підліткової культури”.

   Ймовірно, це тому що підлітки започатковують нові стилі музики, фасони одягу, види танцю і хобі, дивуючи чи навіть лякаючи бабусів та дідусів. Вони спілкуються своєю чудернадською мовою, мають особливі місця для зустрічей, іноді спроможні на відчайдушні вчинки. Ці молоді люди можуть нашкодити комусь, ба більше - втекти з дому. Однак це зовсім не свідчить про їх озлобленість чи жорстокість, таким чином підлітки звертають на себе увагу, відкрито показують, що вони особливі і їх не варто з кимось плутати.

  Спитаємо підлітків, що відчувають вони самі і як ставляться до свого статусу.

  Софія розповідає : “Для мене цей час відкриває безліч можливостей. Я знайшла себе та дізналась чимало нового. Підлітковий вік - це класно, адже можна не думати про важкі рішення, які ми змушені будемо приймати згодом”

  Оксана висловлюється так : “Зазвичай у мене бувають проблеми з батьками або з родичами, це найбільше дратує. Але якщо говорити про дружбу або навіть стосунки,то це перші враження і перша цінність. Я не хочу марнувати цей час, тому стараюсь жити теперішнім і цінувати те, що у мене є, оскільки, я вже не поверну ті моменти та почуття назад.”

   Яна ж каже : “Це дуже особистий період, але підлітків часто ніхто не розуміє”.

   Дійдемо висновку, що цей період в житті кожної людини проходить зовсім по - різному, головне, щоб людина могла вчасно зупинитись і таки стати повноцінним дорослим.

    

МІСІЯ МОЖЛИВА:ПОДОЛАТИ СТРАХ!

    День у день світ переповнюється інформацією, тоннами негативу, поганих новин та залякувань. В такій ситуації дуже важко зберегти душевну рівновагу, спокій, байдужість до небезпек, почуття комфорту. Часто таким чином в душі людей закрадається страх та неспокій.

     То що ж це таке: страх, і як його позбутися?

Різні джерела визначають це поняття по-різному. Загалом, страх - це почуття тривоги та неспокою, спричинене певними зовнішніми чи внутрішніми чинниками. Фахівці запевняють, що страх є психологічним явищем, він панує над людиною на підсвідомому рівні, змушуючи боятись чогось чи когось.

   “Тіло переживає те, що психіка наказує йому переживати” - пише Валеріо Альбісетті, відомий психотерапевт, автор книг. Отож, наші серця б’ються швидше чи трусяться руки, через те, що психіка ними керує.

      Майже кожна людина чогось боїться, хоч, можливо, в цьому собі не зізнається. Для когось це неприємний досвід з дитинства, для когось негативна реакція суспільства, хтось може перейматися власним безсиллям.

      Страх починається з тривоги - стану душевного неспокою. Він посилюється, якщо людина залишається на самоті, немає нікого, хто б відволік її від поганих думок, відгородив джерело страху. Стає все важче змусити людину спокійно ставитись до свого страху, сприймати його по-іншому. Якщо нічого не зміниться, то у особи з низьким рівнем психологічної стійкості можуть розвинутись серйозні психічні хвороби, такі як параноя, шизофренія та ряд інших.

     Ми запитали в простих людей, що вони відчувають, коли бояться чогось.

    “Для мене найстрашніше, коли раптово з’являється те, чого я боюсь” - каже Яна.

     “Думаю, що наша фантазія сама малює собі страхи; страшно, коли не знаєш, що буде далі," - розповідає Роксолана.

     “Боюсь очікування небезпеки, а не її самої, " - каже Андрій.

      Першим і одним з найголовніших у боротьбі зі своїм страхом, кроком є :визначити, що ж є об’єктом або причиною твого страху.

      Далі ні в якому разі не слід залишатись наодинці з боязню, треба поспілкуватись про проблему з рідними та друзями. Спробувати виговоритись та викласти емоції на щось позитивне.

      А Валеріо Альбісетті наводить свої поради, як позбутись страху. Найважливішими є : “ обирати - відчувати страх чи ні”, довіряти собі, адже “довіра до себе назавжди його проганяє”.

             

                      Тож подолати страх - місія можлива!

                      Текст: Марія Баняс
                       Фото: з мережі Інтернет

А, МОЖЕ, ВАРТО ОЗИРНУТИСЬ?

       Ось вже більше двох років Україна страждає від війни, гинуть воїни, залишаються вдовами дружини, сиротами діти. Кожного дня ЗМІ повідомляють про крадіжки, вбивства, насилля і безчестя. Люди перестають вірити в добро, в можливість любові один до одного. Люди стомлені новинами. І чомусь мало кому приходить в голову показувати, що світ не такий уже й жорстокий, як нам здається. Ми самі творимо цю жорстокість, насичуємо простір ворожнечею. Варто просто озирнутись, напружити зір і побачити, що відбувається насправді. А насправді кожен з нас не хоче бачити далі свого носа, живе за принципом “моя хата скраю”.                
  Озирнувшись, ось що можна побачити. Зовсім поряд стояла гарна середньостатистична пара : красива, тендітна жінка, трохи нижча від свого сильного чоловіка. Раптом йому стало погано, але він намагається не показувати цього, блідніє, безсило відпускає руку коханої, яку до цього міцно тримав. Але дружина помічає, що щось не так, і тихенько веде його до найближчої лавки, обіймає й знову стискає його руку. Коли чоловікові стає краще, він навіть трохи гордо відмовляється від її допомоги, встає і пригортаючи до серця дружину, прямує вулицею.Тоді стало зрозуміло, що цю пару зовсім не турбує жорстокість світу. Вони думають лише про власну любов.

                       

     Згодом побачила вагітну жінку з двома маленькими дітьми : хлопчиком і дівчинкою, якій поступалися місцем люди, а вона все ж стояла. Хлопчик, ростом якраз до маминого животика, щось цікаво випитував у жінки, а коли вона махнула головою на знак згоди і підморгнула йому, підійшов і з ніжністю поцілував животик, почав щось шепотіти майбутньому братику чи сестричці. Така ніжність і турбота лише підштовхнути до аналогічного рішення : хлопчик і його мама з трепетом чекають народження дитини, і їх зовсім не обходить,що відбувається навколо.
     Кажуть, що світ жорстокий, бо так казати найлегше і цим виправдовувати свої вчинки.
    Як не як, але такі випадки змушують вірити, що все зовсім не так погано, як здається на перший погляд.

  Фото з мережі Інтернет

ШКОЛА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ виховує незалежну молодь Коломиї

       Школа Громадянської Журналістики(скорочено ШГЖ) - проект,що має на меті створення середовища, яке формуватиме якісний інформаційний простір міста Коломиї. Автором ідеї є громадська організація "Ґенеза”. Цей проект з’явився через брак чесних коломийських журналістів, тому нема кому об'єктивно висвітлювати події в місті .Ми вирішили розповсюдити інформацію серед учнів старших класів місцевих шкіл,студентів коледжів та на сторінці FB для усіх бажаючих та свідомих громадян міста.Важливо сказати,що проект добровільний та безкоштовний,утримування взяли на себе меценати та некафе “Генеза". Кожен може стати вільним слухачем Школи журналістики за символічну платню,що покриває кошти на приїзд експертів.
       Відбір основної кількості учасників проходив за мотиваційним листом та заповненою заздалегідь анкетою. ШГЖ набрала рекордну кількість заявок - понад 40,тому було оголошено 3 етапи співбесід. Їх проводили Софія Анжелюк та Євген Гапич, які ставили безліч питань.Завданням кожного учасника було переконати цих людей,що саме він готовий стати громадянським журналістом і працювати на благо країни та міста. З усіх претендентів змогла прогла пройти лише половина. Спочатку на офіційних сторінках некафе в соцмережах ми опублікували список осіб,що успішно склали співбесіду і стали членами ШГЖ.
       Розклад лекцій був запланований наперед. В рамках Школи громадянської журналістики від початку жовтня і досі Генезу відвідують відомі лектори та практикуючі журналісти. Тут уже були Катерина Котвіцька,Катерина Дорошина та "Babylon13",Олекса Мельник,Ольга Перехрест,Лілія Шутяк та інші. Кожна лекція має своє спрямування й тему. Молодь практикується в усіх жанрах цієї нелегкої науки.
        Існує 4 ментори (ментор - вчитель,наставник),за якими закріплені учасники ШГЖ. Це Софія Анжелюк - креативний директор некафе,Євген Гапич - член Незалежної медіа профспілки України, Наталя Сандецька - кореспондент в івано - франківському "Репортері",Оксана Рижук - журналіст. Підопічні звертаються до вчителів за допомогою і порадою,просять корегувати матеріали,пояснювати незрозуміле.
       Система школи така : лекції - заняття відбуваються двічі на тиждень,у вівторок та п'ятницю,а в суботу проводяться менторські години. Цей час визначений на окрему роботу кожного учня з наставником,аналіз матеріалів та домашнього завдання.
         Юні журналісти жартують:кожен вчитель дає свої цінні поради з написання певного матеріалу,і якщо прислухатися до всіх настанов,то плоди їх роботи будуть багатими. А справжні наслідки цієї праці можна буде побачити лише тоді,коли вона змінюватиме Коломию в кращий бік та перетворить її на красиве,європейське місто.